Не той тепер Буркут: Як у Карпатах вмирає курорт, де лікувалися Іван Франко і Леся Українка

Село Буркут формально залишається селом Верховинського району Івано-Франківської області. Це одне з найвіддаленіших сіл Прикарпаття, розташоване у прикордонній зоні за декілька кілометрів від Румунії. Відстань до районного центру Верховина — 33 км. Через село протікає бурхлива річка Чорний Черемош. 

Буркут відомий джерельною, мінеральною водою типу "Єсентукі", "Боржомі", яка так і називається – "Буркут" (по-гуцульськи буркут – джерело, яке бурчить з-під землі; кисла, винна вода). Тут відпочивали та лікувалися Леся Українка, Іван Франко, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник та інші.

Буркут: Живий курорт із залізною водою

З початку XVII століття, коли тільки стало відомо про село Буркут, горяни з усіх куточків Карпат поспішали сюди по цілющу воду. Сюди приїжджали багаті кутські міщани, щоби попити цілющої води і відпочити від міста. Про живу залізну воду довідалось не лише панство Галичини, а й Поділля, Буковини та Польщі.

Найкращі свої часи Буркут-курорт пережив у 20-ті роки ХІХ століття. В ті часи було збудовано коло 18 вілл. Вся тодішня еліта імперії поправляла тут здоров’я шлунково-кишкової системи.

У 1901 році тут деякий час лікувалася водою Леся Українка. Поетесу пару раз відвідував Іван Франко. За словами карпатських старожилів, Каменяр пригощав Лесю власноруч спійманою в річці Черемош фореллю. 

Леся Українка була зачарована красою гір, лісами і гомінким Чорним Черемошем. До батька Леся так напише про свої перші враження про Буркут: "Вчора я доїхала сюди в полудні. Тут людей мало, тут всього чотири домики в лісі. Я живу в домі лісничого з жінкою і дитиною. Всі чотири домики близько один від одного, так що люди всі в п’ять мінут збираються до столу. Їдять тут всі вкупі, хто чотири, хто п’ять раз на день. Я буду їсти п’ять раз. Тут єсть натуральна залізна шипуча вода, досить добра на смак. Доктор тут не "казенний", сам приїжджий. І се краще, бо такому можна краще вірити. Приїжджі тут все більше русини з Галичини і Буковини. Обстановка привітна. Як я тут не поправлюсь, то вже не знаю, якого мені клімату треба. Буркут, 25 липня 1901 р.".

Колись курорт був зруйнований австрійським військом – у 1848 році, під час придушення революційних заворушень в імперії. У 80-х роках ХІХ століття курорт ожив, але його розвиток було перервано Першою світовою війною. Планувалось прокладання дороги Гринява-Копілаш, але це так і залишилось в планах. Основний потік відпочиваючих добирався на курорт традиційним плаєм з с. Гринява через перевал Ватонарка та полонину Луковиця.

Після Першої світової війни с. Буркут опинилось в володінні панської Польщі, яка відновила фунціонування курорту і налагодила бутилювання мінеральної води в скляну тару.

З початком Другої світової війни, Польща як держава припинила своє існування і курорт зник разом з нею.

Беркут: Село-примара без надій на відродження

В часи СРСР курорт не відновлювали. Радянську владу мінеральна вода цікавила не так сильно, як угорців і поляків. Бутилювання мінеральної води було продовжено, і вона постачалась в торгові точки Верховинського району, а також малими партіями – в Кремль.  Однак сам курорт змінився, тепер тут щосили йшла вирубка карпатського лісу для відновлення шахт Донбасу.

На рахунок того, чому ж Буркут з такою гучною історією перетворився в село-привид, у карпатських старожилів є своя думка. Кажуть, що ті самі бараки для лісорубів побудували на місці великого військового цвинтару загиблих в Першій світовій війні, який зрівняли з землею бульдозерами. Нібито на початку 1980-х років напівзруйновані могили бульдозерами зрівняли з землею. Після цього слава Буркута почала поступово згасати.

Тодішні жителі селища говорили, що по ночах біля бараків снували страшні тіні, хтось навіть бачив привидів, – розповіла мешканка сусіднього села Зелене Марія. – У самих бараках ні з того ні з сього світло загоралося, годинники зупинялися, речі падали. Стуки-скрипи незрозумілі чулися, особливо вночі.

У цьому селі не було церкви, що для тутешніх країв неприйнятно. А значить, не було захисту Всевишнього. Поступово лісозаготівля почала переживати занепад. Люди виїжджали подалі від села, де творилися незрозумілі речі.

Останній житель виїхав після повені у 2008 році. Тоді велика вода зруйнувала дороги в Буркуті. Саме село було перетворено в лісорубський та сплавний вузол.

Навіть оптимістично налаштовані горяни стверджують, що у Буркута немає майбутнього. І з уст в уста переповідають легенду про зруйнований цвинтар. У підтвердженні містичної історії нагадують, що, незважаючи на важкодоступність, навіть найвіддаленіші села в Карпатах не тільки не вимирають, але навіть не старіють.

Використано інформацію та фото з сайтів: Сarpathy, tamtour, firtka, Captain Dzembronia.